dzhmil (dzhmil) wrote,
dzhmil
dzhmil

"Гранітні обеліски, як медузи..."

Написане неохайно, але правити не хочеться...

Свято і «свято»

Напередодні так званого „дня перемоги”, що його так істерично розкручують сьогодні в Україні, спало на думку враження від Великодніх Свят, яке я з особливою чіткістю відчув десь роки два тому.

Справа в тому, що храм, до якого я йшов квітневої Великодньої ночі, знаходиться поруч із великим цвинтарем на лівому березі Дніпра в районі житлового масиву Клочко. Аби скоротити шлях, я йшов навпростець, через ту захаращену місцевість, що колись замислювалася в якості парку, але межа між парком і цвинтарем якось поступово затерлася і виходить, що гаражі, парк, кладовище – все разом складає якийсь химерний комплекс. Ніч була пречудова – тиха, свіжа, волога. Вже розквітли абрикоси, їхні пахощі надавали повітрю трунок, що його просто неможливо описати словами. Жодної людини, жодного звуку, лише темрява і зорі над головою. Відсутність людей, близькість могил, свіже повітря, якщо чесно, не те що напружували, але мимохіть примушували прискорити ходу.

Я не великий любитель прогулянок по цвинтарях глупої ночі і хоча розумію, що мертвяки – народ спокійний і не любить дарма бешкетувати, але якесь бентежне почуття все ж таки неприємно ворушиться десь в самісінькій глибині душі. Але скоро я побачив за деревами вогники свічок: то стояли люди біля храму, чекаючи на священика. Тривожне почуття вмить зникло, на душі стало якось тепло і спокійно-радісно. Храм той – невеличкий, оточений з усіх боків деревами – нагадував острівець світла серед нічної чорноти й мороку, він вабив до себе, наче оаза в пустелі, він видавався тим самим місцем, де немає ані жаху, ані загрози, де весело, святково і лагідно. І, що цікаво, так воно було й насправді. Люди, які прийшли в цю велику ніч до храму, були настроєні винятково доброзичливо, обличчя їх світилися добром і привітністю. Навіть п’яних я тоді не примітив – на жаль, в нас „модно” починати розговлятися вином і горілкою ще до освячення або просто перед храмом...

І тут раптом я наскочив на щось жахливе.

Десь у сотні метрів до освітленого храму я побачив чорне, велетенське марево – якусь бетонну споруду, що височила над невеличким пустим, голим майданчиком. Це був начебто уламок якоїсь кривобокої стіни, в якій хтось прорізав великий отвір, скорше порожнину в вигляді диявольській кабалістичній пентаграми – п’ятикутної зірки. Ця п’ятикутна дірка з гострими краями вишкірялася в ночі на тлі кладовища, наче пащека злого зубатого звіра з темряви. Навряд чи можна було вигадати більш разючий контраст між світлим, приязним острівцем навколо храму під хрестом і цією темною, неосвітленою примарою з пекла під символом древніх чорнокнижників і відьом! В цей час, у цей самий момент, напевно, не було на сто кілометрів навколо місця більш порожнього, мертвого, спустілого, закиненого, забутого Богом і людьми, воістину жахливого і проклятого, ніж це диявольське капище.

Звичайно, це був монумент на честь „перемоги в великій вітчизняній війні” чи „воїна-визволителя”, чи чогось на кшталт того. Я побачив і відчув глибоку символічність подібного контрасту: ніби хтось навмисно звів поряд Світло і темряву, Добро і зло, Життя і смерть, Христа і Люципера, аби показати нам, людям всю різницю між ними. І наскільки спустілим і спорожнілим, безрадісним і безнадійним було сатанинське капище, збудоване проклятими Богом комуністами, настільки радісним, світлим і надійним був християнський храм, оточений вірними християнами...

І ось що вражає: комуністи вважали, що їхня влада буде безкінечною, а слава їхніх діянь залишиться вічною. Вони навіть біля своїх капищ запалили вогні, які так і назвали „вічними”. Але ті вогні зникли, як примара, а маленькі вогники церковних свічок продовжують світити в темряві ночі. Помре останній комуніст, останній „ветеран”, зникнуть з обличчя Землі диявольські монументи й пам’ятники, розсиплються на порох і заростуть лободою, але все так будуть стрічати Світле Воскресіння Христове добрі люди, твердо знаючи, що Той, Хто вмер і воскрес за наші гріхи, і є справжньою і останньою Перемогою.

З’явилося 06.05.2006 за адресою:
http://gorod.dp.ua/forum/viewtopic.php?t=23611&highlight=%C2%EE%F1%EA%F0%E5%F1%B3%ED%ED%FF+%D5%F0%E8%F1%F2%EE%E2%E5
Tags: antisoviet, Січеслав, Українська Церква
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments