OUN badge

dzhmil

А ми тую Червону Калину підіймемо...

За Біблією
OUN badge
dzhmil
При благоденстві праведників веселиться місто, і при погибелі нечестивих буває торжество (Притчі, 11:10).


Старий та море
OUN badge
dzhmil

Memento
OUN badge
dzhmil
Смерть і легковажний подорожній.


Супер-музика
OUN badge
dzhmil
Син знайшов купу старих магнітофонних касет.

- Ура, музика!

Одразу гора запитань – що це? а як це? а для чого це? давай включай… Тож ставлю одну за іншою.

А там виявися всякий мотлох: добринін, шуфтинський, успєнская, «доля воровская» та інші марсіяни… ні уму, ні серцю. Пічаль.

Аж раптом Chicago 1969 року – їхній перший альбом.

Реакція дитини: спочатку круглі очі, на секунду повний ступор, потім починає плигати по кімнаті та танцювати, розмахувати руками і по хвилі каже:

– Ні, це не музика. Це – супер-музика!


Risen – Воскреслий
OUN badge
dzhmil


Чи хтось дивився цей торішній голлівудський байбл-блокбастер?

Як казав герой одного літературного твору, про ще можна говорити, крім Понтія нашого Пилата, який за непорозумінням потрапив до Символу Віри? Але залишимо жарти, цей фільм усе ж таки про Господа Ісуса Христа, а не про прокуратора Юдеї, хоча за думкою багатьох критиків, саме Понтій (актор Пітер Фьорт) тут вийшов краще за інших персонажів.

Кожне мистецьке звернення до особи Ісуса Назаретянина є подією непересічною, зокрема у кінематографі, завдяки наочності зображення. Здавна точилися суперечки, як виглядав Спаситель у земному житті: були епохи, коли Його зображали безбородим юнаком на кшталт Орфея, були епохи, коли Він уявлявся «істинним арійцем» – на кшталт довго- і світловолосого вікінга з ясно-блакитними очима. Сьогодні от новітні «реконструкції» пропонують нам образ якогось, прости Господи, пухлого араба, що так само далеко від істини, як і Христове «арійство». Отже, надзвичайно складно не те що зіграти – просто зобразити Ісуса, то чи варто дивуватися що дев’ять з десяти подібних спроб закінчуються провалами, а сам жанр байбл-бойовика (в США подібні фільми іронічно називають The Greatest Story Ever Told – за іменем фільму 1965 року, знятого за євангельським сюжетом: на його створення витратили 21 мільйон тодішніх зелених) дуже рідко поповнюється більш-менш цікавими стрічками?

Багато митців просто пасували перед цим викликом і не наважувалися зображати Ісуса «напряму»: в цих творах Він знаходиться десь поруч, але не з’являється безпосередньо (приміром, фільм «Бен Гур» або, скажемо, повість «Зоряний мандрівник» Джека Лондона), або ж Його постать редукується в спосіб певного відсторонення, можливості подвійно трактувати цей образ (Ісус Христос Суперзірка – це більше лідер комуни хіпі сімдесятих, а Ісус у виконанні Віктора Гарбера – настільки нетрадиційний, що навіть не сприймається як Ісус). Але так безпосередньо показати Господа… скажемо, я б не наважився.

А от автори Risen наважилися, і… вийшло те, що вийшло. Саме Ісус у цьому фільмі виявився найменш переконливим персонажем. Як сказав би Станіславський, не вірю! І хоча тут фігурує тканина з відбитком Його обличчя (відома сьогодні як Туринська плащаниця), зображається Господь чомусь не відповідно цьому відбитку, а відповідно політкоректності чи якось так – на Його ролю обрано актора-маорі за походженням. Добре, що не негра, звичайно, але все ж таки темношкірого. Його гра полягає у відсутності будь-якої гри, і абсолютно неясно, чим таким Він вплинув на Своїх послідовників і так налякав юдейське жрецтво, що заради Нього зорганізується ціла спецоперація, очолити котру покликано власне головного героя фільму – римського трибуна Клавія (актор Джозеф Файнс – єдиний доліхоцефал, тобто «арієць» серед решти; решта – брахіцефали, які грають євреїв, хоча ця частина акторського складу – іспанці; такий саме брахіцефал і Понтій, але ж цей був не римлянин-латин за походженням, а «союзник»-самніт).

Файнса критики заклеймили одразу як «лайт-версію Расела Кроу з «Гладіятора», хоча, як на мене, він зіграв цілком відповідно образу – малоемоційного, небагатослівного військового, який стоїчно переносить тягар служби у далекій ворожій країні та дурні накази невротичного прокуратора. За сюжетом Клавій перетворюється на християнина – але саме це перетворення Файнсу і не вдалося, от тут треба було б додати емоційності, наочності. Драма-то всесвітнього масштабу, не кожного дня зустрічаєш Самого Господа во плоті, тут і найзавзятіший стоїк перевернеться, але в цьому фільмі не вийшло, хоча старалися, так. Думаю, через непереконливість власне Христа-маорі.

Автори фільму пішли не тільки на повну персоналізацію образа Ісуса, вони ще показали і Його вознесіння – воно в фільмі схоже на ядерний вибух: присутні прикривають очі долонями, захищаючись від світового випромінювання, а ударна хвиля розвіває їхній одяг і здіймає у повітря цілу хмару насіння якихось рослин.

Як я казав вище, переконливо вийшли якраз негативні персонажі: невротичний Пилат, який труситься за свою задницю і намагається перестрахувати кожний свій крок, помічник Клавія – молодий кар’єрист Луций (актор Том Фелтон – це той, що грав поганого хлопця у фільмах про Гарі Поттера). Сильно зіграла невідома мені акторка в епізодичній ролі сліпої бабці, яку допитує Клавій, шукаючи зникле тіло Христа. Вправно передана розгубленість солдатів і самого трибуна перед загадкою відкритого – перед тим спеціально запечатаного – гробу.

Але, як на мене, найкраще всього тут показано апостола Варфоломія. Взагалі апостоли у фільмі безіменні, просто група прихильників Месії: конкретно зображено тільки Петра та (чомусь) Варфоломія. Петро якийсь метушливий баламут, а от останній – здається мені, такими вони і були насправді: трохи ошелешені від усього, що їм довелося побачити. Варфоломій явно втратив якусь клепку в голові, він уже не належить світу цьому, він вже бачив Царство Небесне – саме про це мало б ітися в такому фільмі, бо в цьому «безумстві проповіді», за Павлом, і полягає сила християнства, яке почало ширитися саме від цієї точки, і саме цим Христос «світ переміг».

«Я не можу в це повірити, – говорить римлянин Клавій, на що Ісус відповідає: – Ти бачив і не віриш, а як воно буде тим, хто не бачив?». Мабуть, у цій спробі дати «тим, хто не бачив» можливість – бодай схематичну, слабку та умовну – побачити, і полягає сенс цього фільму.

Сніговик як фундаментальний архетип
OUN badge
dzhmil
Навколо раптом з’явилося багато сніговиків. Або снігових баб.

Вікіпедія меланхолійно зауважує: «Походження сніговика неясне».

Здається, тут задіяний певний архетип свідомості народу, який населяє ці терени: за будь-якої слушної нагоди починати витворювати антропоморфні фігури та розставляти їх по території як деякі тотеми.

Снігова баба – чи не та ж сама Кам’яна баба, яких було багато по степах, та й зараз вони деінде трапляються в нашому діксіленді, на Херсонщині? Значення цих баб – що кам’яних, що снігових – є дискутивним. Вважають, що «баба» – це зовсім і не жінка, а тюркське слово, що означає «предок» або навіть «учитель».

Ось цікавий культурологічний феномен: сніговик як архетип предка. Хтось його досліджував?


Ну, це точно баба, ознаки наочні.


Ці двоє йшли сьогодні зранку до церкви, мабуть, споминути віфлеємьских немовлят. Не дійшли.

Календарні розбіжності
OUN badge
dzhmil
Моя думка - немає жодної різниці, коли святкувати Різдво Христове або Його Воскресіння.

Святкуйте його хоч просто зараз. Святкуйте його щодня!

Серафім Саровський так і вітався щодня: "Христос воскрес!", для нього щодня була Пасха, він ходив у святості, як ми ходимо в буденних гріхах і марноті.

Усі дати умовні. Хіба Господь не володар часу? Як наче сьогодні, просто зараз Христос не народився, чи треба шукати один спеціальний день, щоб про те сказати? Чи треба певний час, щоб тільки тоді славити Його? Як наче просто зараз Христос не воскрес, чи треба визначити собі спеціальний час, щоб тільки тоді нагадувати про те собі й людям?

А цей малюнок - просто жарт, хоча в наших краях і вельми дотепний.



Насправді нема різниці: 7 січня, 25 грудня, березень, квітень, травень, папа Григорій, Юлій Цезар – це все минуще, як цвіт польовий, як порох земний, все марнота. Вічне тільки одне: Господь Христос народився, славімо Його нині, й повсякчас, і на віки віків! Христос воскрес – воістину воскрес, Він серед нас – і є, і буде повіки, амінь!

Царське ложе
OUN badge
dzhmil


Саме так провів перші дні Цар царів.
Теги:

Професійний агітатор - most wanted person in the world
OUN badge
dzhmil


Розшукується!

ІСУС


Визначний провідник неформального визвольного руху

Обережно! Професійний агітатор.

Обвинувачується в крамолі, кримінальній анархії, бродяжництві та заколоті зі скидання встановленого уряду.

Розшукується через наступні злочини:
Медична практика без ліцензії, роздача їжі без офіційного дозволу, виробництво алкоголю без ліцензії, напад на пункт обміну валют, хуліганство в храмі, незаконні збіговиська, зцілення в суботу, вигнання демонів, саджання дітей на коліна, співчуття та допомога повіям, спрямування своїх заколотників по всьому світу.

Відомі посібники: радикали, повії, бешкетники, дисиденти.

Будьте обережні! Послідовники можуть бути озброєні.
Теги:

Людина-анекдот
OUN badge
dzhmil

На днях прочитав новину, що московіти в загальному руслі реставрації совка відзначають день народження Л. Брежнєва. Тобто постать така знакова, вагома…

Проте, наскільки я пам’ятаю брежнєвські часи, ніхто не сприймав його постать інакше, ніж персонажа анекдотів. Тобто буквально: ніхто і ніяк інакше. Найбільш серйозна оцінка «дарахова Лєоніда Ілліча» залишилася в хуліганському віршику «Обміняли хулігана на Луїса Корвалана». У решті жартів він – неадекват, який не розуміє, де знаходиться, і що діється навколо. Такою була реальна оцінка його «правління».


І з бітлами приятелював

Брежнев читает свое выступление по бумажке.
- Кохда партия послала меня на ху…
В зале оживление, перешептывания…
Брежнев присматривается к тексту внимательнее:
- Кохда партия послала меня на ху…
Надевает очки, присматривается… удивленно:
- Кохда партия послала меня на ху…
Зал начинает потихоньку смеяться… Брежнев наконец переворачивает страницу…
- А! Кохда партия послала меня на XVI съезд!

В кремлевском кабинете звонок.
Брежнев снимает трубку:
- Дарахой Леонид Ильич слушает.

Брежнев выступает на заседании политбюро.
- Дарахие товарищи. Я сегодня собрал вас здесь, чтобы обсудить моральный облик членов нашей партии. А то ведь доходит до позора. Вот, например, вчера на похоронах товарища Громыко – кстати, почему я его здесь не вижу? – когда заиграла музыка, только я и товарищ Суслов догадались пригласить дам.

Брежнев читает свое выступление по бумажке.
- Советский Союз и другие социськие страны вместе идут на говно!
В зале шорох, перешептывания. Брежнев присматривается:
- Идут на говно!
Надевает очки, вчитывается, швелит губами… удивленно:
- Ну да, на говно!
Зал в шоке, Брежнев переворачивает страницу…
- А! Идут нога в ногу!

Пасха. Брежнев идет по коридору, навстречу какой-то кремлевский чиновник.
- Христос воскрес, Леонид Ильич!
- Спасибо.
Идет дальше. Навстречу другой.
- Христос воскрес, Леонид Ильич!
- Спасибо, мне уже доложили.

Брежнев прилетает в Ташкент.
В аэропорту его встречает народ. Кричат:
- Салам алейкум!
Заранее наученный Брежнев в ответ:
- Алейкум салам!
- Салам алейкум!
- Алейкум салам!
Какой-то диссидент кричит из толпы:
- Архипелаг ГУЛАГ!
- ГУЛАГ архипелаг!

Картер приехал в Москву. Брежнев водит его по Красной площади, показывает достопримечательности.
- Вот это – мавзолей.
- Чей мавзолей? – интересуется Картер.
- Ну тут же написано: «Лёнин»!

Брежнев и Рейган умерли, а потом ученые их оживили.
Всем интересно: что же они увидели «по ту сторону»? Оба очень расстроены. Спрашивают, почему?
- Бог есть, - отвечает Брежнев.
Рейган:
- Но Он – негр.

І так далі, нема їм ліку.

А от мої спогади. Кінець сімдесятих, місто Свердловськ на Уралі. На проспекті встановлено величезний макет: портрет Брежнєва и слова з якоїсь його промови: «Желаю советскому народу в Новом году трудовых побед!», а під ними – білою фарбою жирно виведено: «и МЯСА!».

У ті часи «процвітання» в жодному магазині Совєтського Союза – за винятком Москви, Ленінграда, Прибалтики і республіканських столиць – неможливо було днем з вогнем знайти ані шматочка будь-якого м’яса, ані ковбаси, сосисок та інших м’ясних продуктів. Мовляв, ми так швидко рухаємося до комунізму,  що худоба за нами просто не встигає.

Про те інший анекдот брежнєвської доби.
До магазину заходить чоловік.
- Скажіть, у вас м'ясо є?
- Є.
Чоловік ошелешено:
- А сосиски є?
- Є.
Чоловік в повному шоці.
- То що, може, й ковбаса є?
- Є.
- Ти що, знущаєшся?
Продавець:
- Ти перший почав.

Такий от час анекдотів. Таким от «Ілліч Другий» і залишився в історії.

Я собі гадаю: може, й добре, що таким залишився. Адже в порівнянні зі своїми попередниками-наступниками кров тоннами не лив. Ну, Афганістан, звичайно, але що той Афган в порівнянні хоча б з Чечнею чи з Україною наших днів? так, легенька екзотична експедиція, «інтернаціональний обов’язок».

З іншого боку, були анекдоти і про Сталіна, багато про Хрущова, про Горбачова, про Єльцина. Про Кучму є парочка, а вже про Януковича – ціла гора, ну той назагал був ходячий анекдот.

Але всі вони залишили про себе пам'ять гіршу, набагато гіршу.

Що характерно - про Путіна немає жодного анекдоту взагалі.


?

Log in