Jesus cup

ЛОГІКА ЛЕВІАФАНА

Ленін, як відомо, ненавидів не тільки Церкву (що можна пояснити негативним життєвим досвідом), але Самого Бога – ідею Бога, що нечасто трапляється. Атеїсти здебільшого просто відкидають Бога «за непотрібністю», але таких відвертих богоборців, щоб ненавиділи Його і боролися з Ним, можна порахувати на пальцях – і це будуть сатаністи, бо хто бореться з Богом ще з до людських часів? Отже, Ленін був сатаніст, і символіка в большевиків була відповідна.

«Усяка релігійна ідея, всяка ідея про всякого боженьку, всяке кокетство з боженькою є неймовірна мерзотність... найнебезпечніша мерзотність, найпоганіша зараза!» – писав він.



Коли в сьогоденній Росії говорять про «заветы Иисуса Христа», це просто калька зі словесної матриці «заветы Ильича»; реаніматори імперської Росії – тепер вже у вигляді не марксистської, а фашистської імперії – мислять термінами, закладеними в них ідеологами совдепії. Як диявол є мавпою, яка пародіює Бога, так «Христос» у них є пародія на Леніна.

Тому заміна комуністичного культу на культ «православ’я» – те, що ми спостерігаємо в сучасній Росії – є не просто шизофренією (хоча і вона тут, поза сумнівом, присутня), а є реверансом у бік ворога. Коли Церква стає ідеологічною обслугою держави, вона перестає бути Церквою Христа і святих Його, перетворюючись на зібрання (євр. синагога) нечестивих угодників кесаря, які віддають кесареві те, що треба віддавати Богові.

Дух держави є протилежний духу Церкви, як би не намагалися придворні богослови обґрунтувати зворотне: мовляв, «град земний» проекція «граду Небесного», і як влаштоване земне, так само влаштоване й небесне. Як Христос – Цар, так і земний правитель – кесар – аналог Христа на землі. Щоправда, історичні кесарі йшли далі, вони вважали себе більше Христа; це відобразилося навіть у письмі: в офіційних текстах царської Росії, наприклад, писалось рядковими літерами ІМПЕРАТОРЪ, а Христосъ – ось так, прописними.

Ця «перекинута» логіка відбилася і на масовому уявленні про Церкву Небесну: нібито, якщо Христос – ІМПЕРАТОРЪ, то й надіятися на Нього нема чого, не достукаєшся, не доберешся, та й слухати тебе, кузьку, Він не стане. Отже, з проханнями треба звертатися до Його оточення – передусім, до Мами-«імператриці», до Богородиці-Цариці Небесної (і придумали сотні молитов на кшталт «Заступниця християн усердная…», «Твоїми молитвами спасаємося…»), до «міністрів»-святих (заступники Божі), і от тільки так, мовляв, можна чогось добитися.

Але логіка левіафана (це слово в Біблії вживається як синонім диявола і традиційно, з легкої руки Гоббса, використовується на означення держави) на Небесах не діє. Христос говорить недвозначно: «Придіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою» (Матф. 11:28, пер. Огієнка); не говорить «Придіть до Богородиці, придіть до святих», а саме – «до Мене».
Церква, котра піддалася спокусі левіафановій, стала ідеологічно-пропагандистським відомством на обслуговуванні державних інтересів заради благ земних: грошей, майна, земель, рабів (так, Церква Христова, яка зламала античний інститут рабства, за тисячу років історичного розвитку перетворилася на власника кріпаків!) припинила бути Церквою Істини.

Поки Церква була гнана, поки вона була в катакомбах, вона давала світові сонм святих і праведних, мучеників і пророків, силою Господнею вона творила чудеса і перемагала силу земної зброї. Коли Церква стала придатком царства кесаря, вона припинила перемагати. Де святі наших днів? Де чудеса? Де перемоги?

Гарно сказав про це обновленський митрополит Олександер Введенський: «…Мы видим, как подошли к Церкви Господней льстивые, как подошли к Церкви Господней лукавые, как подошли к Церкви Иисусовой не полюбившие ее, а только сказавшие: люблю тебя. Или, как прекрасно заметил один учитель христианский: «3а церковью Господней стали ухаживать не ради ее красоты, а ради ее приданого». Церковь стала такой огромной силой, что из политических соображений стало в высокой степени важным для византийских императоров видеть в церкви не некоторую, хотя бы и священную оппозицию, но свою сначала союзницу, а потом... пленницу; оковало государство церковь, и на белоснежные одежды невесты Господней — накладываются кандалы и цепи. К церкви Господней подходят все эти византийские, лангобардские, франкские монархи, они приносят добычу — золото и серебро — и те драгоценности, что в неправедных боях добывали силой воинской, они приносят ей, как дар, они золотят ее купола, они драгоценностями расцвечивают ее стены, они дают ей бесконечное количество земель и рабов, но... посмотри, разве ты не видишь, когда какой-либо льстивый император целует благоговейным поцелуем руку невесты Господней, он в то же время накладывает на нее кандалы и цепи, пусть золотые... Церковь попадает в плен к государству. Церковь держится скованной, в клетке. Это клетка громадная, она такая большая, что может показаться, что ее нет... Да, кандалы, оковы и цепи, они не железные, не стальные, чтобы сразу было видно это безобразие. Они, может быть, подобны тонкой паутинке золотой ниточке, но она металлическая и держит крепко.
И попала птица Господня в руки человеческие, и не могла она больше взлететь орлиными крыльями своими, не могла парить она больше над миром и возвещать миру Правду».

Але Господь обіцяв, що врата пекельні не здолають Церкву Його, і Він давав, дає і даватиме Своїм вірним можливість очиститися і знову воссіяти в славі Духа Святого: наставали періоди гонінь, коли полова відсіювалася, а зерно добре зростало й давало плода. Синодальній церкві Російській був посланий період гонінь після 1917 року, так само буде посланий час руїни та гонінь на РПЦ МП та іншим, хто слідує (чи прагне слідувати) в її фарватері «просторого шляху» (див. Матф. 7:13).

Церкві на користь гоніння, заборони, катакомби. Гігантські храмові споруди, лаври, собори, повні золота — на шкоду. Церква переслідувана, гнана, заборонена набула ореолу святості, церква офіційно-казенна викликала відразу. Большевицькому погромові передували дві сотні років «синодального управління». Якому погрому передуватимуть сучасні роки московського «православ’я» та «русскава міра»?



Це так саме невідворотнє, як і друге пришестя Ісуса Христа.

А Церкві личить бути гнаною та переслідуваною – тоді вона сяє паче золота і міцніше алмазу. Недаремно Господь радить веселитися вірним, коли їх гнатимуть та зневажатимуть заради імені Христова, «бо велика нагорода вам на Небесах»!

Jesus cup

ОТЕЦ ПИГАСИЙ

Отец Маммий терпеть не мог, когда отец Пигасий называл его содомитом.
— Пьяницы, между прочим, тоже Царствия Божия не наследуют, — парировал он.
Возразить ему было нечего, и отец Пигасий всякий раз делал вид, что не расслышал, и подливал отцу Маммию ещё водочки.
...

Однажды отца Соссия остановил на улице какой-то пьяный мужик, и, тыча грязной пятернёй в маковки храма, вопросил:
— Что за фигню вы тут построили?
Оскорбел отец Соссий, не такой благодарности он ждал от местной пьяни, и ответствовал, заикаясь от обиды:
— Эта фигня держит всю вашу херню!
И гордо удалился, оставив онемевшего пропойцу осмыслять неудобовразумительную для нетрезвого мозга высокую философию.
...

Матушка Епистимия, супруга отца Соссия, знала всё и обо всём.
— В автобусах приличным девушкам делать нечего. Там ездят лишь проститутки!
— Но почему, матушка? – удивлялся молодой и неопытный отец Зиновий, муж её сестры.
— Потому что в автобусах похотливые девки, используя давку, прижимаются к мужикам и трутся об их детородные уды!
— Матушка, ну с чего вы это взяли, кто вам такое сказал? – не унимался невежда.
— Да уж я-то знаю, в молодости сама так делала, — поучительно отвечала матушка Епистимия.
И отцу Зиновию ничего не оставалось делать, как признать её правоту.

Хроники Нарнийской епархии

Jesus cup

АССОЦИАЦИИ

Какая странная цепочка ассоциаций: случайно попал на блог старых фотографий, наткнулся на фото популярной в тридцатые годы актрисы-ребенка Ширли Темпл, решил прочитать о ней в Википедии, узнал, что она играла в американской киноверсии пьесы Метерлинка "Синяя птица" 1940 года, стал читать о её версиях, о Метерлинке и закончил всё пьесой "Слепыя", которая о роковом непонимании человеком окружающего мира.

Характерная для Метерлинка статическая драма: пресонажи практически не двигаются по сцене, они сидят на одном месте, а если перемещаются, то только спорадически и в пределах нескольких шагов. "Слепыя" - одно из самых тревожных и пугающих литературных произведений в мире. Вместе с тем, на мой вкус, это лучшее из написанного Метерлинком.

Jesus cup

ПО ЗАВЕТАМ ИИСУСА ХРИСТА



Россия добьется экономического роста и технического прогресса, если будет жить по заветам Иисуса Христа, считает советник президента РФ по вопросам региональной экономической интеграции, академик Российской академии наук Сергей Глазьев.

"Если мы будем поступать, как предписано Иисусом, - любить друг друга, делать добро, выполнять заповеди и жить по-божески, а также добьемся, чтобы наша государственная политика и устройство соответствовали нашим православным ценностям, тогда, я уверен, все получится", - поделился он своими соображениями.

То есть, очевидно, что никакого экономического роста и технического прогресса Россия не добьется никогда.

Ибо "православные ценности" русских всем хорошо известны, как равно и их "божеское житие", и исполнение заповедей.


Jesus cup

КРИПТОХРИСТИЯНИ З ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ЄПАРХІЇ

Здається, пора вводити новий тег — криптохристияни, тобто такі християни, які "шифруються" перед людьми, мовляв, нас тут не стояло. Якщо апостолів можна зрозуміти, бо вони ховалися страха ради юдейського, то якого страха ради шифрується наша православна компанія з Тернополя, абсолютно незрозуміло. Чи файне місто Тернопіль потерпає від гонінь, паче діоклетіянових?

Тернопільська єпархія УПЦ Київського Патріархату закликає всіх віруючих та невіруючих із пошаною ставитися до християнських символів, а також, нагадує про недопустимість використання їх у профанних цілях: на одязі, на прикрасах, на продуктах харчування, зокрема вина, води, пива та на інших речах.

Оскільки мій коментар до цього псевдопобожного висеру матеріалу все ще awaiting moderation і, скорше всього, буде видалений, продублюю його тут.

Що значить "недопустимість використання християнських символів на одязі"? Християнський символ на одязі – це таке саме засвідчення нашої віри в Господа Ісуса Христа та належності до Його Церкви, як і "явні вчинки". Ба більше – для явного вчинку не завжди є нагода, тоді як християнські символи на одязі видно всім і завжди, і це є формою сповідання віри. До речі, в наш вік у безбожному та агресивному суспільстві для відкритого показу християнських символів на своєму одязі теж потрібна неабияка сміливість та готовність прилюдно сповідувати та відстоювати без страху свою віру.

Християнські символи – насамперед Хрест – є такою самою зброєю духовною, як і Слово Боже, і християнинові не годиться ховатися з нею перед людьми, а відкрито поборювати нею "світоправителів темряви віку цього". Символи Христа на одязі – це також проповідь без слів, як і ікони (за Іоанном Дамаскіном, Євангелія для неграмотних), як і облачення духовенства (приміром, підрясник, у якому сьогоднішні клірики чомусь бояться ходити поміж люди).

За словом Спасителя, не ховають світильника під спудом, але ставлять високо, щоб світив усім, тож і ми, християни, ховаючись перед світом зі своєю вірою, не проголошуючи її, не проповідуючи - в тому числі за допомогою відкритої демонстрації наших символів – ховаємо світильника віри, порушуючи настанову Господа Ісуса Христа “йдіть і проповідуйте всім народам”. Тому заборона використання християнської символіки на одязі (та і деінде, наприклад у громадському транспорті) є помилковою, такою, що суперечить християнському життю та Євангельським настановам.

Авторові (це широко відомий у вузькому колі протоієрей Заплетнюк) натомість можна порадити спрямувати свою енергію борця-заборонителя на дійсно неприпустиме використання протилежної символіки – сатанинської, богоборчої, демонічної, чаклунської тощо – яка поширена та користується популярністю поміж сучасних людей.
Jesus cup

ПАПА РИМСКИЙ СПЯТИЛ

Точнее, попал в состояние, которое в православии называется "прелесть", — заявил, что собаки будут в раю.
Мол, рай открыт для всех созданий Божьих, даже для тараканов и католиков (шутка).
Собственно, отсюда недалеко от благословения крестить животных, что практикуется иными отечественными сумасшедшими — точнее, в меру жадными — попами. Ну, что тут такого, приходит к тебе бабуля-одуванчик: "Батюшка, окрестите поросеночка, шоб не болел"... Лето, село, жара, до владыки далеко, соточка близко, почему бы и нет?
Одним словом, зоошиза ликует, старина Ратцингер makes facepalm: как же так? я ж такому не учил (он хоть жив еще, Йозеф-то?).


Церковь римская не так давно "реабилитировала Иуду"... теперь вот собачки...
Между прочим, в Украине за издевательство над собачками реально получить четыре года, и вовсе не условно — это в ключе общей "европеизации". Правда, стада диких блоховозов как бегали до евроинтеграции, так и бегают, и если раньше их хоть иногда отстреливали, то сегодня, видимо, об этом придется забыть. Были райские птицы — сейчас райские псы Господни, Domini Canes, сиречь доминиканцы (Бергольо, кстати, не ихний ли?)



И эта та самая римо-католическая церковь, которая относительно недавно отказывала в праве иметь душу бессмертную женщине!
Нет ничего нового под солнцем, и душка Бергольо продублировал точку зрения не менее беспокойного и пытливого Шломо, высказанное этак три тысячи лет тому назад: "Участь сынов человеческих и участь животных — участь одна: как те умирают, так умирают и эти, и одно дыхание у всех, и нет у человека преимущества перед скотом, потому что всё — суета! Всё идет в одно место: всё произошло из праха и всё возвратится в прах" (Экклесиаст 3:19-20).
И это в самом деле было бы так, если бы в мире не было — Христа.
Григорий Мария Бергольо об этом либо не знает (что вряд ли), либо забыл (что вполне возможно), либо просто играет на публику, ища дешёвой популярности в миру, как и все прочие мироправители тьмы века сего.
OUN badge

Советский человек в космосе

Призадумался поп.
Стал себе почесывать лоб.
Выпить-выпил, а закусить-то нечем, одна газета на столе, а ни тебе селедочки, ни тебе огурчика...
Один только советский человек - и тот в космосе.

OUN badge

Русскіє до революції

У дні століття російської революції багато хто сумує, що, мовляв, яку країну (тобто царську Росію) втратили, як там гарно було жити.

Та імперія на 85% складалася з селян, неграмотних та убогих. Звичайно, нащадкам аристократичної верхівки є про що жалкувати, та хіба багато таких з корисувачів соцмереж? Адже переважна більшість - нащадки тих самих 85% селюків, яким у "благословенній" царській Росії замість інтернету світила хіба пожиттєва (хоча й коротка з огляду на середню тривалість життя) каторжна праця (за словом Шевченка, в селянській хаті "пекло... там неволя, робота тяжкая, ніколи і помолитись не дають").

Читаємо далі.



[Крестьяне в Российской империи в конце XIX века составляли 85% населения. Этот был «архипелаг Африка», даже если судить по питанию и гигиене, а не только по неграмотности (80% крестьян не умели читать и писать; ещё 10% умели читать, но не понимали смысла прочитанного).

Крестьяне ели «муру» или тюрю из хлеба, воды и масла. Праздничная пища отличалась тем, что её лучше приправляли, то же самое «варево» готовили с мясом, кашу на молоке, а в самые торжественные дни жарили картофель с мясом.

«Молоко, коровье масло, творог, мясо, – все продукты, богатые белковыми веществами, появляются на крестьянском столе в исключительных случаях – на свадьбах, в престольные праздники. Хроническое недоедание – обычное явление в крестьянской семье».

Другой редкостью на крестьянском столе был пшеничный хлеб.

В голодное время крестьяне употребляли в пищу хлеб из гречихи, ячменя или ржаной муки с мякиной. К. Арсеньев после поездки в голодные сёла Моршанского уезда Тамбовской губернии (1892 год) так описывал свои впечатления в «Вестнике Европы»: «Во время голода семьи крестьян Сеничкина и Моргунова кормились щами из негодных листьев серой капусты, сильно приправленных солью. Это вызывало ужасную жажду, дети выпивали массу воды, пухли и умирали».

О гигиене русские крестьяне имели смутное представление. По сведениям А. Шингарева, в начале ХХ века бань в селе Моховатке имелось всего две на 36 семейств, а в соседнем Ново-Животинном — одна на 10 семейств. Большинство крестьян мылись раз-два в месяц в избе, в лотках или просто на соломе.

Постоянные работы по хозяйству и в поле практически не оставляли крестьянкам времени для поддержания чистоты в домах. В лучшем случае раз в день из избы выметали сор. Полы в домах мыли не чаще 2-3 раз в год, обычно к престольному празднику, Пасхе и Рождеству].

Більше